ІСТОРІЯ ВІЛЬЯМА РЕЙМЗІ

Коли навесні 1603-го року король Шотландії Яків VI, на додаток до вже наявної у нього корони, домігся ще й англійської, та вирішив, що осідком його відтоді буде столиця більшого з його королівств, він, серед усього іншого, прикликав до себе з Франції такого собі Дейвіда Ра́мзі [Ramsay], який походив з тієї гілки однойменного клану, що її родинним гніздом був за́мок Далха́узі, та мав на ту пору близько двадцяти восьми років. Цього пана було призначено пажем королівської опочивальні та камердинером внутрішніх покоїв короля, а також – доглядачем усіх годинників Його Величності; і ці, чи подібні до них, посади він зберігав не лише протягом усього правління згаданого самодержця в Англії, де той владарював під ім’ям Якова I, а й за Якового спадкоємця – Карла I. Власне, вже на початку правління останнього, – а са́ме 13-го березня 1627-го рокуi, – перебуваючи, по суті, на порозі старості, дочекався Дейвід Рамзі народження своєї єдиної дитини. Матір’ю її, – а був то хлопчик, що з’явився на світ у Вестмінстері та дістав ім’я Вільям, – стала англійка, про яку, крім цього факту, можна сказати лише те, що звали її, найпевніше, Мері. Через п’ятнадцять із гаком років, завершивши свою шкільну освіту, котра здобувалася ним щонайменше у чотирьох навчальних закладах, розташованих у Лондоні та на його околицях, Вільям Ре́ймзі [Ramesey]ii вже був готовий вступити до Оксфордського університету, коли в Англії спалахнула громадянська війна, що протривала загалом мало не десятиріччя та добряче переплутала нашому спраглому до знань юнаку карти: замість розташуватися в Оксфорді, довелося податися аж до Шотландії та вступити до університету в Сент-Ендрюсі, котрий, утім, та ж міжусобиця, якимось чином, змусила нашого студента залишити також. Тоді він перебрався до шотландської столиці, – Единбурга, – проте й там затриматися йому не судилося: цього разу довелося рятуватися від моровиці, що охопила місто. Урешті-решт, коло блукань замкнулося, і у квітні 1645-го року Вільям Реймзі повернувся до Лондона, де й далі студіював астрологію та медицину. За шість років, якраз наприкінці згадуваної війни, опублікував він свій перший значний твір, який дістав назву «Lux veritatisiii, або Християнська передбачувальна астрологія, що її відборонено, та “Демонологія”, що її спростовано: одповідь доктору богослов’я Натанаелю Го́мзу [Homes]». Робота ця, – що можна зрозуміти вже з її заголовка, – є намаганням відстояти релігійну благонадійність астрології, котру пом’янутий у тому заголовку добродій, вочевидь, поставив під сумнів на сторінках свого, виданого роком раніше, опусу під назвою «Демонологія та теологія». Табір противників науки зірок, своєю чергою, з відповіддю на книгу Реймзі теж не забарився: вже наступного, – 1652-го, – року такий собі Вільям Ро́ленд [Rowland], ще один богослов і, до того ж, доктор медицини, опублікував відповідного змісту твір під заголовком «Передбачувальна астрологія, що її за законом засуджено». Можна припустити, що й цьому огудникові герой нашої розповіді якось відповів, знаємо бо, що в одній з його наступних праць міститься досить об’ємиста полемічна частинаiv. Та раніш, якраз у рік виходу згаданої Ролендової публікації, видав Реймзі ще пару са́ме таких робіт, які неодмінно мали ви́кликати невдоволення переважної більшості християнських ортодоксів. Обидві – невеликі, й на́зви їхні говорять самі за себе: перша називається «Короткий трактат, що його присвячено сонячному затемненню 29-го березня 1652-го року», другу ж озаглавлено «Vox stellarumv, або Астрологічний прогноз на рік 1651-ий». Звісно, той факт, що друком остання вийшла не до початку того циклу, котрому вона присвячена, а тільки по його завершенню, ціни́ їй не додає. Того ж таки року відбулася принаймні ще одна знаменна для героя нашої розповіді подія, – ба, певне, більш знаменна, ніж обидві вищезгадані публікації: здобув він у Монпельє учений ступінь, а са́ме ступінь доктора медицини. Мешкав новоспечений доктор на той час у Го́лборніvi разом зі своїм батьком, і, практикуючи, вочевидь, лишався в англійській столиці ще протягом п’ятнадцяти з половиною років. Проте, найбільш значущий плід усієї своєї творчості (цього, поза всяким сумнівом, не стане заперечувати навіть такий її знавець, який аж ніяк науці зірок не симпатизує) Вільям Реймзі явив сві́тові вже наступного, – тобто 1653-го, – року: маємо на увазі, звісно ж, його твір, що називається «Astrologia restaurata, чи то Відновлена астрологія: вступ до загальної та головної частин мови зірок» і складається з чотирьох книг. Першу з них ми тут уже побіжно згадували, – за змістом вона є полемічною; друга містить у собі, власне, ті самі загальні чи базові відомості, що їх анонсовано у щойно наведеному заголовку; третя вводить свого читача у таємниці елективної галузі науки зірок, а четверта – мунданної. На мою скромну думку, сказати, що поміж тих, – доволі численних, – літературних скарбів, які лишила нам по собі пора́ найбільшого розквіту англійської астрології, цей твір є одним із найдорогоцінніших, перебільшенням аж ніяк не буде. Особливо ж цінною, – з огляду на дивовижно скупе висвітлення са́ме мунданної проблематики іншими тогочасними англійськими письменниками, чиї літературні цілі були подібними до відповідних цілей автора «Відновленої астрології», – безумовно, є її заключна книга. Не втратив герой нашої розповіді смаку до письменництва і після публікації найзначнішого зі своїх творів: по ньому Реймзі видав іще чотири різні за змістом трактати, проте позаяк астрологія в них майже не заторкується, то й сенсу окремо спинятися на них тут я не бачу. Шістдесяті роки стали для Реймзі періодом суттєвого кар’єрного зростання: наприкінці липня 1661-го року він, як екстра-ліценціатvii, був допущений до викладання у лондонській Королівській колегії лікарів, а в червні року 1668-го за мандатом короля Карла II, штатним лікарем якого герой нашої розповіді тоді був, дістав ступінь доктора медицини в Кембриджі. Того ж таки року Реймзі виїхав із Лондона та осів у Плімуті. Якщо вірити Френсісу Бе́рнарду [Bernard], майже ровесникові Вільяма Реймзі, та його колезі, земний шлях героя нашої розповіді завершився 1676-го року в тюрмі. А опинився Реймзі там, якщо вірити й іншому тодішньому астрологу, – Джону Ґе́дбері [Gadbury], – через борги. Узявши до уваги той факт, що остання публікація Реймзі датується, власне, роком його смерті, можна припустити, що ті його фінансові труднощі, які призвели до його ув’язнення, тривалими не були; про причи́ни ж їх можемо лише здогадуватися. Примітки: i Тут і далі у біографічній статті дати наводяться за юліанським календарем. ii У якийсь момент герой нашої розповіді вирішив трохи змінити первинне написання свого прізвища, пояснюючи цю зміну начебто єгипетським походженням свого роду. iii Лат. Світло істини. iv Маємо на увазі першу з чотирьох частин або книг його «Відновленої астрології», що побачила світ 1653-го року. v Лат. Голос зірок. vi Як і пом’янутий вище Вестмінстер, Голборн є районом Лондона. vii Тобто, не захистивши спершу докторську дисертацію.