ЖИТТЄПИС ГЕНРІ КОУЛІ

На світ герой нашої розповіді з’явився 18-го жовтня 1633-го рокуi в Оксфорді, точніше, в тамтешній парафії св. Марії Магдалини. Навіть маємо вивірену карту неба, що відповідає тій події: карту цю вперше було опубліковано через 51 рік у книзі такого собі Джона Ке́ндала [Kendal]ii. Єдине, що відомо про кревних батьків Генрі Коулі, це професія його тата, – той був столяром, і держав майстерню навпроти міського театру. Набагато більше можна було би сказати про його названого отця, коли б тут це було доречно, бо у певний момент таким для героя нашої розповіді став Вільям Лíллі [Lilly], либонь найзнаменитіший з усіх англійських астрологів. Того року, коли Генрі Коулі виповнилося дев’ять, в Англії, та й на усіх Британських островах, спалахнула тривала громадянська війна, і скоро він зі своїми земляками опинився в самому її епіцентрі: так сталося, що якщо парламентські сили базувалися у Лондоні, то роялістські – якраз в Оксфорді. В ході боїв обидва війська уразила епідемія чуми; Оксфорд було обложено, і, звичайно ж, недуга швидко поширилася і на постійних його мешканців, не оминувши й того з них, про якого ми ведемо мову. Одначе хлопчик вижив, по́при те що роком раніше перехворів ще й на віспу. У нашого читача може скластися враження, що дитячим та підлітковим хворобам Коулі ми приділяємо непропорційно багато уваги: річ у тім, що у розпорядженні його біографів узагалі даних небагато, і якби тогочасні його захворювання пізніше не виринули у ході того чи того астрологічного аналізу, то нам, напевне, довелося б відповідний період його життя просто обійти мовчанням. Так от, за чотири роки трапилося героєві нашої розповіді учергове підхопити серйозну інфекційну недугу: цього разу – малярію. Він знову вижив, але повністю відновити сили вдалося лише наступного 1648-го року. Відтак він практично відразу приєднався до парламентського війська, т. зв. «круглоголових», проте безпосередньої участі у бойових діях не брав, – чотири роки прослужив писарем, по суті виконуючи обов’язки особистого секретаря певного командира чи, можливо, командирів. Немає сумніву, що на людину без пристойної, принаймні початкової, освіти такі обов’язки покласти не могли, однак подробиці її здобуття у цьому разі нам невідомі. По закінченні указаного терміну Коулі залишив свою армійську службу та став кравцем, а ще через два лíта, – навесні 1654-го року, – залишив він і рідне місто, перебравшись до столиці, де на Ґрейс Інн Роуд започаткував власну справу з пошиття жіночого одягу. Проте, ведучи її, наш молодий чоловік водночас серйозно узявся за свою освіту, та студіював математику, астрологію, латинську та французьку мови. На початку травня року 1656-го Коулі став до шлюбу, котрий, утім, протривав зовсім не довго, трагічно обірвавшись: смерть відібрала у героя нашої розповіді дружину невдовзі після того, як улітку наступного року вона привела на світ їхнє дитя. Наприкінці квітня 1660-го року Коулі одружився вдруге, і цей шлюб, якщо вірити вже згадуваному вище Джону Кендалу, виявився доволі щасливим, але так са́мо ознаменувався трагедією: приблизно через півтора роки по весіллі подружжя втратило свого синочка, що мав натоді лише шість днів од народження. 1663-го року родина Коулі переселилася у будинок на сусідній вулиціiii, і там глава її почав викладати астрологію та математику, забезпечуючи навіть декотрим зі своїх учнів харчування. Крім того, приймав він удома тих, хто був зацікавлений в його астрологічних чи математичних послугах. Над рік 1669-ий підготував він перше видання найбільш значущої зі своїх літературних праць, присвячених астрологічній проблематиці. Книга ця дістала назву «Clavis Astrologiæ Elimata або Ключ до усього мистецтва астрології, обточений та відшліфований заново», та дійсно містить у собі відомості, стосовні до всіх п’яти галузей науки зірок, проте найбільш ґрунтовно на сторінках свого «Ключа» заторкнув Коулі проблеми горарної та натальної її галузей, а найбільш скупо – медичної. За сім років побачило світ друге, суттєво розширене, видання цього твору. Авторському текстові у ньому передує двосторінкове звернення до його читача, написане сімдесяти чотирирічним Вільямом Ліллі, де той нижчеподану книгу свого прийомного сина характеризує як доповнення та довершення власної, виданої майже тридцятьма роками раніше, «Християнської астрології». Ґрунтовність викладення матеріалу (обсяг другого видання «Ключа» перевищує сімсот сторінок) і новизна деяких, поданих Коулі, відомостей (він бо був першим, хто зазнайомив англомовне читацтво з астрологічними новаціями Йоганна Кеплера та Жана-Батиста Морена) забезпечили його творові особливу читацьку увагу, і загалом ті, для кого він призначався, оцінили його високо. У проміжку між видруками першої та другої редакції цієї своєї книги, а са́ме 1672-го року, Коулі опублікував перший номер свого альманаха, і надалі, очевидно щоріч, випускав аналогічні видання аж до середини 90-их років. Альманахи ці, – а називалися вони здебільшого «Nuncius cœlestisiv або Вісник Уранії», – зазвичай містили у собі відповідні своєму сонячному циклові ефемериди, і стосовні до Англії та інших країн Західної Європи астрологічні прогнози, які, варто сказати, характеризувалися помітною обережністю. Поступово достоїнства річників Коулі публіка оцінила, і вони набули популярності. У листопаді року 1675-го Ліллі звалила з ніг тяжка хвороба, котра, розпочавшись кількогодинним нападом блювоти, далі трансформувалася у затяжну, – аж чотиримісячну, – гарячку, і на ту пору, коли вона нарешті остаточно згасла, престарілий астролог вельми знесилився, а особливо ослаб його зір. Ця остання обставина спонукала Ліллі звернутися по допомогу до свого прийомного сина, з тим щоби покористатися його послугами у ролі писця. І передусім той під диктовку записав астрологічний прогноз Ліллі, що стосувався наступного 1677-го року, надалі ж акуратно щоліта приїздив до свого названого батька у Ге́ршемv, і лишався там доти, доки черговий номер його знаменитого альманаха не відсилався до друку. Проте було би помилкою вважати, що ці періоди близької комунікації, котрі мали місце до самої смерті Ліллі, яка настала якраз улітку 1681-го року, були виявом чистого альтруїзму з боку Коулі, адже старик охоче ділився секретами своєї майстерності з тим, хто, за його власними словамиvi, був єдиною публічною особою, на яку він покладав свої надії. По смерті Ліллі його річник, який до неї під різними назвами видавався упродовж мало не сорока років, і наклад якого у певні роки досягав тридцяти тисяч примірників, перейшов у розпорядження Коулі, і той зі свого боку доклав усіх зусиль, щоби це дітище його названого батька й надалі асоціювалося са́ме з ним: доки не вичерпалися його власні передречення, в альманасі публікувалися са́ме вони, коли ж вичерпалися, Коулі почав публікувати свої, викристалізовуючи їх за допомогою методу, котрим зазвичай послуговувався Ліллі. Вище ми вже побіжно згадали, що від середини 90-их років, а саме після року 1695-го, не видно жодного свідчення творчої активності Коулі, і йдеться не лише про його періодику, – навіть у його записнику, який дотепер зберігається у Бодліанській бібліотеці, звідтоді не з’явилося ані сло́ва. Така мовчанка героя нашої розповіді спонукала декотрих його біографів прийняти названий рік за дату його смерті, проте автор статті, присвяченої Коулі в «Оксфордському національному біографічному словнику»vii, подає іншу, до того ж точну, її дату, – 30-те квітня року 1704-го. Примітки: i Тут і далі у ході біографічного розповідання дати наводяться за юліанським календарем. ii Називається вона "Χρονομετρία, or the Measure of Time in Directions, according to a new, natural, and accurate Institution". iii На Болдуїнс Ґарденс. iv Лат. Небесний вісник. v Суррейське селище, яке лежить неподалік од Лондона. vi Див. вищезгадане звернення до читача книги Коулі. vii Професор історії Ворицького університету Бернард Кепп [Capp].