СТИСЛИЙ АСТРОЛОГІЧНИЙ ПРОГНОЗ НА ОСІНЬ І ЗИМУ 2026/27 РОКІВ

Висловлю пару міркувань щодо побаченого у цих схемах1, які відображають найбільш значущі для прийдешнього українського осінньо-зимового періоду2 констеляції: По-перше, зірки, на жаль, підтверджують майже загальну переконаність у тому, що упродовж холодного півріччя ми матимемо безпрецедентні руйнування та досі небачену кількість смертей. Проте непридатною для життя російські військовики Україну не зроблять, до тотального колапсу діло не дійде: щось їх зупинить або завадить їм у цьому. На завершення цього пункту скажу, що протягом названого періоду можуть зазнати атак і осідки найвищого київського можновладства. По-друге, Зеленський втратить усю свою владу, але про подробиці цієї події чи процесу зірки умовчують. Чи лишать нові та реальні правителі України цю особу як ширму, чи й така роль їй вже не світить, чи, може, й саме́ життя у неї відніметься? Бог знає. Fiat voluntas eius3. Примітки: 1 Див. схеми під текстом. 2 Маю на увазі астрономічну осінь і зиму, себто часовий відрізок від осіннього рівнодення до весняного. 3 Лат. Нехай буде воля Його.

СМЫСЛОВОЙ ПОДХОД К ПЕРЕВОДУ

В тексте, предваряющем русский перевод одной значимой каббалистической книги1, имеется следующий отрывок, написанный, предположительно, ее переводчиком2: “Еще при жизни Рамбама3 р. Шмуэль ибн Тибон из Испании начал переводить его книгу «מוֹרֶה נְבוּכִים» [≈ Морэ́ невухи́м]4 с арабского на иврит. До нас дошла их переписка, где р. Шмуэль задает множество вопросов по тексту. В своем ответе Рамбам пишет, что никому не дано перевести текст дословно и при этом в полной мере донести до читателя его смысл. Прежде всего, говорит он, необходимо выполнить вторую задачу. И если для этого надо поменять порядок изложения, одно слово перевести целым предложением или наоборот, – это оправдано. Главное в переводе – передача смысла”. Сколько занимаюсь переводом, столько и руководствуюсь таким к нему подходом. Только познакомил меня с ним, конечно, не Рамбам, а живший задолго до Рамбама Марк Туллий Цицерон 😊 Примечания: 1 «תֹּמֶר דְּבוֹרָה» [≈ То́мер Дво́ра] р. Моше Кордоверо. 2 Р. Бенционом Меламедом. 3 Т. е. Маймонида. 4 Т. е. «Путеводитель заблудших».

ВІХА НА ШЛЯХУ ДО НОВОГО ВИДАННЯ

Маю чорновий переклад трьох трактатів Машаллаха Басрійського (VIII–IX ст.), присвячених питанням, які належать до кола уваги мунданної галузі астрології. А наведений нижче, – небезінтересний, як на мене, – фрагмент є першою главою, перекладеною набіло: Знай, що Господь Всевишній створив Землю за подобою кулі, та створив вищу зону зірок, яка довкола Землі обертається, і помістив Землю непорушно та непохитно в осередді названої зони, так, що не відхиляється земна твердінь ані праворуч, ані ліворуч, і встановив чотири мінливі стихії, себто змусив їх рухатися та змінюватися внаслідок руху семи планет. Голова ж Дракона, знаки зодіаку та усі зірки беруть участь у діях сімох планет, а також мають спільні з ними природи. Отже, подібною є дія планет у цьому світі до дії каменю магніту на залізо, бо як залізо притягується таким каменем із певної відстані, так і всі створіння, й усе, що є на Землі, зазнаю́ть впливу від руху планет. І усіх, які є на Землі, як рослин, так і одушевлених істот благо або утруднення, а також гаразд або загибель буває від руху планет при їхній діяльності. Найбільш промовистим свідченням чого є відмінність між людьми щодо їхнього стану, щодо щастя, а також зовнішності. І раз бачимо ми, що деякі розумні можуть утратити блага, а деякі ду́рні можуть ними сповна тішитися, то чи можливо, щоби це не мало якоїсь серйозної причини? Адже щастя та нещастя трапляються без вибору та згоди тих, хто їх переживає, себто ощасливлених й унещасливлених. І усе це, з волі Божої, є результатом впливу планет і їхньої ласки чи неласки (Epistola de rebus eclipsium..., гл. I). Scito quòd Dominus altissimus fecit terram ad similitudinem sphaerae, & fecit circulum altiorem circuitu eiusdem volubilem, posuitque terram fixam & immobilem in medio circuli, non declinantem ad dextram neque ad sinistram, & posuit quatuor elementa mobilia, hoc est, fecit ea moveri & mutari per motum septem planetarum. Caput vero Draconis & signa et universae stellae, participantur septem planetis in operibus suis atque naturis. Simile est ergo opus planetarum in hoc mundo, lapidi magnetis & ferro, quia sicut adtrahitur ab hoc lapide ferrum per notam longitudinem, ita omnes creaturae, & universa quae sunt super terram, afficiuntur à motu planetarum. Et universorum quae sunt super terram tam seminum quàm animalium fortuna seu impedimentum, aptatio quoque vel destructio fit ex motibus planetarum in operibus eorum. Cuius rei maxima significatio est diversitas hominum in esse suo, & in foelicitate atque diversitate. Et quia videmus quosdam rationales privari bonis, quosdam vero stultos bonis perfrui, nunquid hoc non habet aliquam causam significantem, cum fortuna & infortunia fiant absque arbitrio & voluntate eorum qui patiuntur, fortunatorum scilicet & infortunatorum. Et hoc totum nutu Dei, est opus planetarum, & eorum fortuna atque infortuna.

ДЕБЮТ В СФЕРЕ ГЕРАЛЬДИКИ

В последнее время прочел несколько книг по геральдике и вот — первый зримый результат этого чтения. Блазонирован он так: В серебряном поле с узкой черной каймой — той же эмали мартлет, летящий вверх. Крылья его распростерты, а голова обращена к десяти лазоревым, клиновидным, расходящимся веером лучам во главе щита, исходящим от равностороннего треугольника той же эмали, находящегося над щитом, и обремененного десятью серебряными звездами, образующими тетрактис. Верхняя из них — о десяти лучах; прочие звёзды имеют следующее их количество (порядок перечисления нисходящий, слева направо): 10, 5; 10, 5, 6; 10, 5, 6, 5. За треугольником дугою — лента того же металла с девизом, начертанным черными литерами: «AD HORIZONTES SUPERSENSUALES». Думаю, называть владельца этого герба излишне 😊

ОБ ОГРАНИЧЕННОСТИ ЧИСТО АСТРОЛОГИЧЕСКОГО ВЗГЛЯДА НА ПРОИСХОДЯЩЕЕ

В двенадцатой главе книги שְׁמוֹת [≈ Шмот] имеется следующий стих: «И Я пройду по Египту в эту ночь, и поражу всякого первенца в земле Египетской, от человека до животного, и над всеми богами Египта совершу суд. Я – Господь!» (12). Комментируя это место, рабби Моше бен Нахман (акроним – Рамбан; fl. XIII в.) высказывает соображение, что под богами Египта здесь подразумеваются שָׂרִים [≈ сари́м], то есть высшие ангелы этой страны, управляющие ею, впрочем, не прямо, а опосредованно – через определенные מַזָּלוֹת [≈ мазало́т], то есть «созвездия». Толковать слово מַזָּל [≈ маза́ль] (форма единственного числа) можно трояко: во-первых, под ним может подразумеваться группа неподвижных звезд, объединенных общей мифологической концепцией; во-вторых, – знак зодиака; и наконец – общая небесная конфигурация относительно определенной точки на земле в определенный момент. מִדְרָשׁ רַבָּה [≈ Мидра́ш Рабба́] несколько дополняет наше понимание данного предмета, сообщая, что Бог не понижает статус какого-либо народа, прежде чем этому не подвергнется его высший ангел, сиречь שַׂר [≈ сар]. Понижение положения сари́м, по словам Рамбана, влечет за собою ослабление «влияния» (по всей вероятности, только благотворного) подведомственных им «созвездий». Эта теория, если, конечно, она отражает действительность, наглядно демонстрирует нам существенную ограниченность чисто астрологического взгляда на происходящее, ввиду которой, даже став выдающимися знатоками звездогадания и мастерски обращаясь с его инструментарием, мы не сможем избежать периодических интерпретационных ошибок. И на самом деле, судя по тому, как часто в текстах наших предшественников встречаются фразы вроде: «это произойдет» или «сработает, если хочет Бог», можно утверждать, что разве лишь немногие из них этого не осознавали.

ЩОДО СИҐНІФІКАТОРІВ НАЙВИЩИХ ЗЕМНИХ ВЛАСТЕЙ У РІЧНИХ АБО КВАРТАЛЬНИХ КОНСТЕЛЯЦІЯХ

У питанні щодо того, що са́ме при аналізі констеляцій мунданних сонячних повернень слід вважати сиґніфікатором або планетою-означницею найвищих земних властей Машаллах Басрійський (VIII-IX ст.) радить вибирати з-поміж планети-владарки 10-го дому та Сонця, виходячи з їхнього акцидентального достоїнства (див. «Про щорічні мунданні {сонячні} повернення», розд. XI). З погляду ж Ґвідо Бонатті, котрий жив через півтисячоліття по астрологові, згаданому вище, одного сиґніфікатора для вищого зі щаблів владної структури аж ніяк не досить. Тож кількість таких сиґніфікаторів у Бонатті іноді могла досягати чотирьох, а за своєю значущістю вони різнилися. Найважливішим із них він уважав той, котрий, власне, і називав сиґніфікатором монарха, та котрий визначався за допомогою не найпростішої, часом багатокрокової, процедури, очевидним мотивом якої було прагнення відшукати для самодержця жодним чином не утруднену планету-означницю. Хочеться думати, що причина виникнення та вжиття цієї техніки, чи технік, подібних до цієї, лежить не так у звичайній мирській запобігливості, як у наївнуватій вірі в те, що владоможці суттєво меншою, ніж решта смертних, мірою підлягають ударам долі. Сходиною нижче у своїй гієрархії значущості сиґніфікаторів мешканців найвищих кабінетів Бонатті помістив Сатурн; під ним – Сонце; а найменш важливими форлійському звіздареві здавалися свідчення планети, котра владарює над серединою неба, якщо, звісно, така планета, з огляду на несприятливість її обставин, визнавалася невартою бути на вершині названої гієрархії (див. «Книгу астрономії», тракт. VIII, розд. 3). Минули ще чотири сотні літ, і світ побачила праця Вільяма Реймзі під назвою «Відновлена астрологія», де автор, серед усього іншого, поділився і своїми міркуваннями щодо обговорюваного нами питання. На його думку, роль сиґніфікатора верхівки конкретної владної структури у річних або квартальних констеляціях належить планеті-владарці 10-го дому та планетам, які відповідної миті там перебувають, а про загальне становище земних властей ми довідуємося у першу чергу за Сонцем, у другу ж – за Сатурном (див. кн. IV, розд. I, гл. 3). Отже, цілковитого однодумства щодо цього питання між нашими попередниками немає. Тому, навіть якщо ми ставимося до них із пієтетом, шукаємо їхніх настанов, зрештою все одно маємо керуватися власними міркуваннями.

ЖИТТЄПИС ГЕНРІ КОУЛІ

На світ герой нашої розповіді з’явився 18-го жовтня 1633-го рокуi в Оксфорді, точніше, в тамтешній парафії св. Марії Магдалини. Навіть маємо вивірену карту неба, що відповідає тій події: карту цю вперше було опубліковано через 51 рік у книзі такого собі Джона Ке́ндала [Kendal]ii. Єдине, що відомо про кревних батьків Генрі Коулі, це професія його тата, – той був столяром, і держав майстерню навпроти міського театру. Набагато більше можна було би сказати про його названого отця, коли б тут це було доречно, бо у певний момент таким для героя нашої розповіді став Вільям Лíллі [Lilly], либонь найзнаменитіший з усіх англійських астрологів. Того року, коли Генрі Коулі виповнилося дев’ять, в Англії, та й на усіх Британських островах, спалахнула тривала громадянська війна, і скоро він зі своїми земляками опинився в самому її епіцентрі: так сталося, що якщо парламентські сили базувалися у Лондоні, то роялістські – якраз в Оксфорді. В ході боїв обидва війська уразила епідемія чуми; Оксфорд було обложено, і, звичайно ж, недуга швидко поширилася і на постійних його мешканців, не оминувши й того з них, про якого ми ведемо мову. Одначе хлопчик вижив, по́при те що роком раніше перехворів ще й на віспу. У нашого читача може скластися враження, що дитячим та підлітковим хворобам Коулі ми приділяємо непропорційно багато уваги: річ у тім, що у розпорядженні його біографів узагалі даних небагато, і якби тогочасні його захворювання пізніше не виринули у ході того чи того астрологічного аналізу, то нам, напевне, довелося б відповідний період його життя просто обійти мовчанням. Так от, за чотири роки трапилося героєві нашої розповіді учергове підхопити серйозну інфекційну недугу: цього разу – малярію. Він знову вижив, але повністю відновити сили вдалося лише наступного 1648-го року. Відтак він практично відразу приєднався до парламентського війська, т. зв. «круглоголових», проте безпосередньої участі у бойових діях не брав, – чотири роки прослужив писарем, по суті виконуючи обов’язки особистого секретаря певного командира чи, можливо, командирів. Немає сумніву, що на людину без пристойної, принаймні початкової, освіти такі обов’язки покласти не могли, однак подробиці її здобуття у цьому разі нам невідомі. По закінченні указаного терміну Коулі залишив свою армійську службу та став кравцем, а ще через два лíта, – навесні 1654-го року, – залишив він і рідне місто, перебравшись до столиці, де на Ґрейс Інн Роуд започаткував власну справу з пошиття жіночого одягу. Проте, ведучи її, наш молодий чоловік водночас серйозно узявся за свою освіту, та студіював математику, астрологію, латинську та французьку мови. На початку травня року 1656-го Коулі став до шлюбу, котрий, утім, протривав зовсім не довго, трагічно обірвавшись: смерть відібрала у героя нашої розповіді дружину невдовзі після того, як улітку наступного року вона привела на світ їхнє дитя. Наприкінці квітня 1660-го року Коулі одружився вдруге, і цей шлюб, якщо вірити вже згадуваному вище Джону Кендалу, виявився доволі щасливим, але так са́мо ознаменувався трагедією: приблизно через півтора роки по весіллі подружжя втратило свого синочка, що мав натоді лише шість днів од народження. 1663-го року родина Коулі переселилася у будинок на сусідній вулиціiii, і там глава її почав викладати астрологію та математику, забезпечуючи навіть декотрим зі своїх учнів харчування. Крім того, приймав він удома тих, хто був зацікавлений в його астрологічних чи математичних послугах. Над рік 1669-ий підготував він перше видання найбільш значущої зі своїх літературних праць, присвячених астрологічній проблематиці. Книга ця дістала назву «Clavis Astrologiæ Elimata або Ключ до усього мистецтва астрології, обточений та відшліфований заново», та дійсно містить у собі відомості, стосовні до всіх п’яти галузей науки зірок, проте найбільш ґрунтовно на сторінках свого «Ключа» заторкнув Коулі проблеми горарної та натальної її галузей, а найбільш скупо – медичної. За сім років побачило світ друге, суттєво розширене, видання цього твору. Авторському текстові у ньому передує двосторінкове звернення до його читача, написане сімдесяти чотирирічним Вільямом Ліллі, де той нижчеподану книгу свого прийомного сина характеризує як доповнення та довершення власної, виданої майже тридцятьма роками раніше, «Християнської астрології». Ґрунтовність викладення матеріалу (обсяг другого видання «Ключа» перевищує сімсот сторінок) і новизна деяких, поданих Коулі, відомостей (він бо був першим, хто зазнайомив англомовне читацтво з астрологічними новаціями Йоганна Кеплера та Жана-Батиста Морена) забезпечили його творові особливу читацьку увагу, і загалом ті, для кого він призначався, оцінили його високо. У проміжку між видруками першої та другої редакції цієї своєї книги, а са́ме 1672-го року, Коулі опублікував перший номер свого альманаха, і надалі, очевидно щоріч, випускав аналогічні видання аж до середини 90-их років. Альманахи ці, – а називалися вони здебільшого «Nuncius cœlestisiv або Вісник Уранії», – зазвичай містили у собі відповідні своєму сонячному циклові ефемериди, і стосовні до Англії та інших країн Західної Європи астрологічні прогнози, які, варто сказати, характеризувалися помітною обережністю. Поступово достоїнства річників Коулі публіка оцінила, і вони набули популярності. У листопаді року 1675-го Ліллі звалила з ніг тяжка хвороба, котра, розпочавшись кількогодинним нападом блювоти, далі трансформувалася у затяжну, – аж чотиримісячну, – гарячку, і на ту пору, коли вона нарешті остаточно згасла, престарілий астролог вельми знесилився, а особливо ослаб його зір. Ця остання обставина спонукала Ліллі звернутися по допомогу до свого прийомного сина, з тим щоби покористатися його послугами у ролі писця. І передусім той під диктовку записав астрологічний прогноз Ліллі, що стосувався наступного 1677-го року, надалі ж акуратно щоліта приїздив до свого названого батька у Ге́ршемv, і лишався там доти, доки черговий номер його знаменитого альманаха не відсилався до друку. Проте було би помилкою вважати, що ці періоди близької комунікації, котрі мали місце до самої смерті Ліллі, яка настала якраз улітку 1681-го року, були виявом чистого альтруїзму з боку Коулі, адже старик охоче ділився секретами своєї майстерності з тим, хто, за його власними словамиvi, був єдиною публічною особою, на яку він покладав свої надії. По смерті Ліллі його річник, який до неї під різними назвами видавався упродовж мало не сорока років, і наклад якого у певні роки досягав тридцяти тисяч примірників, перейшов у розпорядження Коулі, і той зі свого боку доклав усіх зусиль, щоби це дітище його названого батька й надалі асоціювалося са́ме з ним: доки не вичерпалися його власні передречення, в альманасі публікувалися са́ме вони, коли ж вичерпалися, Коулі почав публікувати свої, викристалізовуючи їх за допомогою методу, котрим зазвичай послуговувався Ліллі. Вище ми вже побіжно згадали, що від середини 90-их років, а саме після року 1695-го, не видно жодного свідчення творчої активності Коулі, і йдеться не лише про його періодику, – навіть у його записнику, який дотепер зберігається у Бодліанській бібліотеці, звідтоді не з’явилося ані сло́ва. Така мовчанка героя нашої розповіді спонукала декотрих його біографів прийняти названий рік за дату його смерті, проте автор статті, присвяченої Коулі в «Оксфордському національному біографічному словнику»vii, подає іншу, до того ж точну, її дату, – 30-те квітня року 1704-го. Примітки: i Тут і далі у ході біографічного розповідання дати наводяться за юліанським календарем. ii Називається вона "Χρονομετρία, or the Measure of Time in Directions, according to a new, natural, and accurate Institution". iii На Болдуїнс Ґарденс. iv Лат. Небесний вісник. v Суррейське селище, яке лежить неподалік од Лондона. vi Див. вищезгадане звернення до читача книги Коулі. vii Професор історії Ворицького університету Бернард Кепп [Capp].